ВРП не може використовувати скасування судового рішення як підставу для дисциплінарної відповідальності: ВП рішення ВС

ВП-ВС: ВРП не є органом державної влади, який може оцінювати законність судового рішення на підставі власного аналізу та розсуду, визнавати його незаконним поза процедурою кримінального чи дисциплінарного провадження.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП не може використовувати скасування судового рішення як підставу для дисциплінарної відповідальності, пеналізації чі для ухвалення рішення з негативними наслідками для особи, оскільки відповідно до абзацу іншої частини першої статті 49 Закону про судоустрій і статус суддів суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Про це йдеться у рішення Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2019 року у справі №9901/243/19.

«ВРП не є органом державної влади, який може оцінювати законність судового рішення на підставі власного аналізу та розсуду, резюмувати і визнавати його незаконним, протиправним, фактично завідомо неправосудним поза процедурою кримінального чи дисциплінарного провадження.

Велика Палата Верховного Суду розуміє, що судді не повинні бути поза юридичною відповідальністю. Проте відповідальність у вигляді відмови внести подання про призначення на посаду за діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, повинна наставати виключно за умисне (у формі [прямого чи непрямого] умислу чи грубої необережності) винесення незаконних судових рішень.

Судді не повинні відповідати за тлумачення на свій розсуд правової норми, що відрізняється від тлумачення цієї норми його колегами, якщо у його рішенні відкрито, в рамках відповідного судочинства, наведена аргументація на його користь, з якою згодом не погодився суд вищого рівня.

Основним засобом правового захисту від помилок у судових рішеннях слугує оскарження цих рішень у порядку апеляційного провадження. Скасування не може слугувати єдиною підставою визнання судового рішення незаконним, оскільки скасування не обов’язково означає, що суддя діяв некомпетентно або непрофесійно», — сказано у п. 14 Постанови.

Отже, як зазначає ВП ВС, тільки скасування судового рішення у поєднані з аналізом причин та підстав його скасування, власна оцінка і віднесення судових рішень до незаконних чи таких, що ухвалені з порушенням вимог закону, чи надання їм визначень, подібних до наведених у Рішенні, у розумінні законодавчого положення щодо рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду не може визнаватися підставою чи мотивами, що містяться в ньому, з яких ВРП прийшла до відповідних висновків.

Обставини справи

7 листопада 2019 року ВП ВС розглянула в судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя на рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС від 5 серпня 2019 року в адміністративній справі за позовом ОСОБИ_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним і скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання копії рішення та матеріалів для ознайомлення.

Слід зазначити, що ОСОБОЮ_1 у даному разі виступає суддя ВАСУ у відставці, екс-член Ради суддів України Чумаченко Тетяна Анатоліївна.

Отже, ВП ЗС україни було встановлено наступне.

Явились в місті У 2019 року ОСОБА_1 подала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції позов до Вищої ради правосуддя із вимогами визнати:

  • незаконним і скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 08 квітня 2019 року №1076/0/15-19 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення кандидата ОСОБИ_1 на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду» (далі — Рішення);
  • протиправною бездіяльність Заради, яка полягає в тому, що вона (Рада) відмовилася надати їй копію рішення від 08 квітня 2019 року про відмову внести Президентові України подання про призначення на посаду судді згаданого суду та матеріали для ознайомлення.

Вимоги мотивує тим, що після оголошення ВККС 02 серпня 2018 року конкурсу на зайняття 78 вакантних посад суддів у складі Верховного Суду вона 11 вересня 2018 року подала до ВККС заяву про участь у цьому конкурсі, зокрема, на зайняття вакантних посад у Касаційному адміністративному судді ВС.

2 жовтня 2018 року ВККС допустила її до участі у конкурсі, який вона пройшла із дотриманням положень статей 38, 69, 79, 81, 83-88 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі — Закон № 1402-VIII).

6 березня 2019 року Комісія прийняла рішення надати ВРП рекомендацію призначити її, ОСОБУ_1, на посаду судді КАС ВС.

Упродовж періоду 20 березня — 8 квітня 2019 року Рада двічі запрошувала її на засідання із розгляду питання про внесення Президентові України подання про призначення її на посаду судді й на останньому з них, 8 квітня 2019 року, прийняла рішення про відмову внести таке подання.

За абзацом іншим частини четвертої статті 37 Закону України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі — Закон №1798-VIII) Рада може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев’ять ятнадцятої статті 79 Закону №1402-VIII тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані в передбаченому законом порядку, якщо:

1) такі відомості не були предметом розгляду ВККС;

2) ВККС не дала належної оцінки таким відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

Як стверджує ОСОБА_1, на день ухвалення оскарженого рішення відомостей для відмови внести подання Главі держави призначити її на посаду судді КАС ВС на підставі вимог частини дев’ять ятнадцятої статті 79 Закону №1402-VIII та частини четвертої статті 37 Закону №1798-VIII не було.

ВРП не встановила обставин, які б могли стати підставами для відмови у внесенні подання. Якщо такі відомості існували, то вони малі бі буті в розпорядженні Ради. ВРП двічі запрошувала її на свої засідання і, коли б (гіпотетично чі, якщо припустити, реально) володіла відомостями, які в розумінні закону можуть бути використані як підстава для відмови внести подання, то в рамках встановленого Законом №1402-VIII порядку добору та призначення на посаду судді повинна була повідомити їй ці відомості й почути від неї пояснення чи спростування на них. Однак такої можливості їй не надали, що, з її погляду, є порушенням гарантованого права на участь у процесі прийняття рішення, яке передбачено статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (як-від право особи на участь у процесі прийняття рішення; далі — КАС України) та статтею 37 Закону №1798-VIII.

Після ознайомлення з рішенням ВРП від 08 квітня 2019 року про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБИ_1 на посаду судді КАС ВС позивачка доповнила позовні вимоги й зазначила, що посилання на постанову Вищого адміністративного суду України (далі також — ВАСУ) від 01 лютого 2016 року у справі № П/800/514/15 про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції (далі — ВРЮ) від 03 грудня 2015 року № 922/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБИ_2 з посади судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області у зв’язку з порушенням присяги» та постанову того самого суду від 02 лютого 2016 року у справі № П/800/451/15 про визнання незаконним і скасування рішення ВРЮ від 05 листопада 2015 року № 810/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області ОСОБА_3 з посади за порушення присяги», які були ухвалені за її участі у складі колегії цього суду, ВРП визнала відомостями, що не були предметом розгляду ВККС і такими, що викликають обґрунтований сумнів щодо відповідності її (ОСОБИ_1) критерію доброчесності та професійної етики, а також обставинами, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з призначенням її суддею КАС ВС.

На переконання позивачки, незгода ВРП із суттю, законністю та обґрунтованістю судових рішень, ухвалених за її участі, щодо вимог суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3., та із сформульованою у них правовою позицією суду за наслідками розгляду й вирішенню спору по суті, є формою вираження власної оцінки ВРП законності та обґрунтованості судових рішень, на яку цей державний орган немає повноважень, а звідси — не може із покликанням на таку оцінку висловлюватися про невідповідність судді критерію доброчесності чи професійної етики, пріпускаті, що її призначення на посаду судді може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. Судове рішення має оцінюватися із дотриманням засад адміністративного судочинства, в переліку яких не передбачено настання юридичної відповідальності чи іншого подібного змісту наслідків за скасування судового рішення.

Посилається також на непослідовність і вибірковий підхід до вирішення питання про рекомендацію кандидата на посаду судді КАС ВС, оскільки «відомості», що стали підставою для негативного рішення стосовно ОСОБИ_1 , водночас не завадили рекомендувати на вакантні посади цього суду інших кандидатів, які у складі колегії суддів ВАСУ разом із нею ухвалювали згадані вище судові рішення, зокрема стосовно судді ОСОБИ_3.

  • Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 05 серпня 2019 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував Рішення. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
  • Із посиланням на статтю, 1 частину першу статті 2, статті 36, 38, главу 2 розділу ІІ Закону № 1798-VIII, частини дев’ятнадцяту та двадцять першу статті 79 Закону № 1402-VIII, а також міжнародні джерела права Суд дійшов висновку, що Рада фактично не мала (не володіла) повними й об’єднання єктивними відомостями, які в розумінні положень частини дев’ять ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII дають право ВРП відмовити кандидатові внести Президентові України подання про призначення його на вакантну посаду судді КАС ВС.

    Рада під час розгляду рекомендації ВККС про призначення позивачки на посаду судді на своєму засіданні не оголосила відомостей, які поклала в основу відмови внести подання про призначення на таку посаду, діяла не публічно, не дала можливості кандидатці на посаду судді висловити пояснення з приводу обставин, які, як визнала ВРП, подають особу останньої в негативному світлі, не намагалася почути позицію претендентки, хоча процедура добору і засади функціонування судової влади зобов’язаннями язували до цього.

    Підсумовуючи, Суд зазначив, що розгляд питання щодо внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді не відповідає критерію прозорості та збалансованості між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовано рішення ВРП.

    З погляду Суду, Рада, коли ухвалювала оскаржене рішення, не довела правомірності його прийняття в частині мотивування необхідності його ухвалення.

  • ВРП не погодилася із цим рішенням Суду і подала апеляційну скаргу на нього.
  • Із посиланням на статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Рада зазначила, що в рамках добору та призначення на посаду судді зобов’язана перевірити відомості, що характеризують особисті та моральні якості особи, яка претендує на посаду судді, репутація якої має бути бездоганна.

    ВРП має повноваження оцінювати обставини, пов’язані з кандидатом на посаду судді. Оцінка цих обставин та особистих якостей останнього є дискреційними та винятковими повноваженнями (компетенцією) Заради.

    Вважає, що доля ОСОБА_1 як судді у складі колегії суддів ВАСУ в ухваленні судових рішень у справах за позовами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ВРП про оскарження рішень про внесення відповідних подань про звільнення їх з посад суддів, які відтак були скасовані судом вищого рівня є очевидна порушенням норм процесуального права, принципів верховенства права та законності. Текст судових рішень вказував, що суддя ОСОБА_1 обрала неналежні, неспівмірні (непропорційні) зі змістом закону мотиви, якими керувалася, коли ухвалювала ці рішення.

    З погляду Заради, брак належного обґрунтування судових рішень, істотне відхилення від достатня чітких та однозначних положень закону щодо скасування та оскарження актів ВРЮ, які не можуть бути пояснені текстом судового рішення, здатні підірвати довіру до суду та можуть створити у стороннього спостерігача враження про упередженість судді. У свою чергу це викликало обґрунтовані сумніви стосовно відповідності кандидатки ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики.

    Окреслені обставини свідчать про систематичний вияв суддею ОСОБА_1 очевидної несумлінності при відправленні правосуддя, ігнорування норм законодавства, що дискредитує судову систему.

    Узагальнює, що оскарження рішення ВРП не можна визнавати необґрунтованим, оскільки воно містить посилання на підстави відмови у внесенні подання про призначення на посаду. Воно ухвалено повноважним органом на підставі і у порядку встановленими законом.

    Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 08 квітня 2019 року № 1076/0/15-19 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду» й ухвалити нове судове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.

  • У судовому засіданні представниця ВРП підтримала доводь апеляційної скарги й просила ухвалити запропоноване у ній рішення.
  • Позивачка ОСОБА_1 та її представник просили відмовити у задоволенні скарги й залишити без змін рішення Суду. Своє ставлення до апеляційної скарги мотивували в основному доводами подібними до наведених у позовній заяві.

  • Велика Палата Верховного Суду заслухала пояснення представника апелянта та іншої сторони, дослідила матеріали справи, перевірила мотиви апеляційної скарги й у межах апеляційного перегляду дійшла таких висновків.
  • Відповідно до статті 1 Основного Закону Україна є правовою державною, концепт якої за частиною другою статті 3 Конституції України передбачає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
  • Згідно з частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

    За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, <…>, їх посадові особини зобов’язаннями зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

    Відповідно до частин першої, третьої статті 127 Основного Закону правосуддя здійснюють судді. На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяті п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.

    За частиною першою, другою статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

    Відповідно до частин першої, другої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засідками судочинства, зокрема, є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу.

    За частиною першою статті 5, частинами першою, третьою статті 7, статтею 9 Закону № 1402-VIII правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні рядка незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов’язків, визначених процесуальним законом.

    Судова влада реалізовується в Україні шляхом здійснення правосуддя у формі відповідно (адміністративного, господарського, кримінального, цивільного) судочинства. Правосуддя здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках за участю присяжних. Щоб виконувати функцію правосуддя суддя має бути належний чином наділений владою. Лише тоді дії судді будуть легітимними. У цьому сенсі важливим стає ті, у який спосіб суддя набуває повноваження.

    Нормативно закріплюючи порядок зайняття посади судді суду загальної юрисдикції, у Законі № 1402-VII використано поняття добір та призначення на посаду судді.

    За частиною першою статті 70 цього Закону добір та призначення на посаду судді здійснюється в порядку визначеному Законом та включає щонайменше п’ятдесят ятнадцять стадій. Згідно з пунктами 12, 13, 14 цієї частини статті стадіями добору є: оголошення ВККС відповідно до кількості вакантних посад судді в місцевих судах конкурсу на заміщення таких посад; проведення ВККС конкурсу на заміщення вакантної посади судді на основі рейтингу кандидатів, які взяли участь у такому конкурсі, та внесення рекомендації ВРП щодо призначення кандидата на посаду судді; розгляд ВРП рекомендації ВККС та ухвалення рішення щодо кандидата на посаду судді.

    Якщо проаналізувати конституційні та законодавчі положення, які регламентують порядок добору кандидатів на посаду судді, то під цим поняттям треба розуміти процес забезпечення судів загальної юрисдикції підготовленими, висококваліфікованими кадрами, а також як складний, поетапний, тривалий процес відбору та призначення високопрофесійних та високоморальних (гідних) кваліфікованих кандидатів на посаду суддів судів загальної юрисдикції відповідно до національного законодавства та міжнародних стандартів.

    Добір кандидатів на посади суддів неможливо провести без загальних засад чі принципів добору кандидатів на посаду суддів.

    Варто визнати, що принципи формування суддівського корпусу є похідними від принципів функціонування судової влади і відображають основні засади процесу добору суддів як складової організації діяльності судової влади загалом.

    Добір кандидатів на посаду судді повинен відповідати принципу справедливості, верховенства права, дотримання якого має унеможливити прояви свавілля і забезпечуваті реалізацію основних прав та свобод; законності, незалежності, відкритості та публічності, доступності та безпосередності у процедурі добору, відповідно до якого, зокрема, ВККС і ВРП у межах своєї компетентності мають безпосередньо виявити належні теоретичні знання та рівень професійної підготовки кандидата на посаду судді, ступінь його готовності та здатності здійснювати правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду, а також особисті, моральні якості кандидата.

  • Відповідно до частин першої, другої, дев’ятої, десятої статті 79 Закону № 1402-VIII конкурс на зайняття вакантної посади судді проводитися відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу. Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді затверджується ВККС. Комісія проводити конкурс на зайняття вакантних посад <…> суддів Верховного Суду на основі рейтингу учасників за результатами кваліфікаційного оцінювання. Конкурс на зайняття вакантної посади судді Верховного Суду проводитися щодо вакантної посади у відповідному касаційному суді.
  • Формат, у якому проводитися кваліфікаційне оцінювання, визначений у підзаконному нормативно-правовому акті — Положенні про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затверджених рішенням Комісії 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 з наступними змінами та доповненнями (далі також — Положення). За Законом та цим Положенням кваліфікаційне оцінювання етап передбачає як дослідження досьє, так і проведення співбесіди. У рамках проведення співбесіди обговорюються результати дослідження досьє та передбачається, що суддя (кандидат на посаду судді) мають право доповнити, уточнити чи спростувати інформацію, яка перед тим оголошувалася в доповіді члена ВККС за результатами дослідження досьє.

    Етап співбесіди передбачає також послідовне обговорення з суддею (претендентом на посаду судді) показників, які можуть впливати на рішення щодо підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя (кандидат на посаду судді) до проведення співбесіди має право знати інформацію про себе; надавати документи (завірені копії документів) чи іншу інформацію, яка доповнює, спростовує чи уточнює дані, що містяться у досьє; надавати свої пояснення, зокрема у письмовому вигляді, тощо.

    Зі змісту наведених положень випливає, що прозоре і публічне проведення кваліфікаційного оцінювання передбачає активну і безпосередню участь судді чи кандидата на посаду судді, право на пояснення і спростування будь-якої інформації, яка може негативно вплинути на оцінку його ділових, професійних, морально-етичних якостей як претендента на набуття чи збереження статусу судді.

  • Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
  • За частинами сімнадцятою та вісімнадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII ВККС за результатами конкурсного добору надсилає до ВРП відповідно до кількості вакантних посад суддів рекомендації про призначення кандидатів суддями. Відповідно до внесеної Комісією рекомендації Рада на своєму засіданні розглядає питання про призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносити подання Президентові України про призначення судді на посаду.

    Згідно з частиною дев’ять ятнадцятою цієї статті ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді. Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, Рада визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов’язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

    За цим Законом ВРП уповноважена відповідно до рекомендації ВККС розглянути питання про призначення кандидата на посаду судді та вносити у разі прийняття позитивного рішення подання Главі держави про призначення кандидата на посаду судді. Основою позитивного рішення для подання про призначення кандидата на посаду судді є результат проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді.

    Порядок розгляду ВРП рекомендації ВККС встановленого у статті 36 Закону № 1798-VIII. Зокрема, за частинами другою — п’єр п’ятою цієї статті Рада ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Комісії, до якої обов’язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді. За результатами попереднього розгляду доповідач складає висновок щодо можливості призначення судді на посаду та виносить такий висновок на розгляд ВРП. На засіданні ВРП кандидатура на посаду судді розглядається після доповіді члена ВРП, який визначений доповідачем у цій справі. Кандидат на посаду судді, стосовно якого розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, запрошується на засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка кандидата на посаду судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

    Згідно з частинами першою — четвертою статті 37 цього Закону рішення щодо кандидата на посаду судді ухвалюється на засіданні ВРП. Засідання Ради у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти її членів. Рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів ВРП. Якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів ВРП, вважається, що Вищою радою правосуддя ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

    ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев’ять ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Радою в передбаченому законом порядку, якщо: такі відомості не були предметом розгляду ВККС; Комісія не дала належної оцінки таким відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

    Із цих положень випливає, що ВРП може заново оцінити кандидата на посаду судді та дійти іншого висновку, ніж ВККС. Хоча рекомендація Комісії спирається винятково на об’єднання єктивні критерії, ВРП може не погодитися з нею (Комісією) тільки з підстав, передбачених законом (частина четверта статті 37 Закону № 1798-VIII, частина дев’ять ятнадцята статті 79 Закону № 1402-VIII).

    Запровадження підстав, за яких ВРП може не погодитися з рекомендацією ВККС і навести свої причини відмови внести Президентові України подання про призначення на посаду судді, має на меті запобігти чи стати пересторогою для ухвалення ВРП свавільних рішень.

    Ні Закон № 1402-VIII, ні Закон № 1798-VIII не встановлюють, які саме підстави можуть бути використані для відмови внести подання про призначення на посаду судді.

    Абзац другий частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII встановлює умови, за яких ВРП може не погодитися з рекомендацією ВККС.

    Із оцінки основних правил та мети положень пункту 1 частини дев’ять ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII можна презюмувати, що ці підстави повинні бути об’єднання єктивними, реальними, вагомими (істотними), дієвими і негативними настільки, щоб засумніватися у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або містити в собі властивості (ознаки), які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням. Такими підставами можуть бути будь-які фактори, явища, події об’єднання єктивної дійсності, що містять ознаки (властивості), які характеризують чі виділяють кандидата на посаду судді як постать, що не відповідає якимсь певним «еталонним» критеріям доброчесності та професійної етики, яким повинен відповідати суддя як носій влади, або, інакше кажучи, неофіційній, ментальній, що ґрунтується на традиціях (звичаях) системі уявлень, норм та оцінок, що регулює поведінку людей у суспільстві, на колективно підсвідомому рівні схвалюється більшістю суспільства, практична реалізація якої забезпечується громадським осудом.

    Не без того, що такими обставинами можуть бути й істотні порушення вимог закону, які діючий суддя чи суддя у відставці у часі, коли був діючим суддею, допустили внаслідок умисних дій чи грубої необережності під час здійснення судочинства. Важливо, щоб ці обставини були справжніми, не викликали сумнів у їх достовірності, були отримані у порядку, встановленому законом, із дотриманням процесуальних прав особи, яка претендує на посаду судді, висловити свої пояснення щодо їх обґрунтованості та правдивості.

    Знову ж таки ні Закон № 1402-VIII, ні Закон № 1798-VIII не містять детально регламентованого порядку встановлення, дослідження та оцінки ВРП обставин (підстав) для відмови внести подання про призначення на посаду судді.

    Положення судоустрійного закону про добір та призначення на посаду судді та, що головне, принципи проведення добору переконують у тому, що розгляд ВРП рекомендацій ВККС не повинен істотно відрізнятися від процедури кваліфікаційного оцінювання, на підставі якого Комісія склала рейтинг кандидатів на посаду судді і подала рекомендації. Цей порядок розгляду не має бути тотожним того, якого дотримується ВККС, чи дублювати його, але він повинен відповідати, не суперечити принципам добору та відображати процедуру, з якої можна простежити і визначити: чи достовірні відомості, які викликають сумнів у доброчесності та професійній придатності судді (кандидата на посаду судді); чи не містить ця процедура певного ґанджу, що спотворює об єктивність та допустимість отриманих результатів; чи були забезпечені права судді чи кандидата на посаду судді брати участь у розгляді рекомендації, знаті про обставини, які відрізняються від обставин висновків рекомендації, давати пояснення з приводу цих обставин і навести на них своє спростування; чи міг суддя або кандидат на посаду судді сподіватися, що державний орган поставити запитання про обставини, що викликають обґрунтовані сумніви щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або про інші обставини, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням; чи відчує державний орган пояснення чи спростування судді або кандидата на посаду судді щодо обставин, які характеризують його в негативному світлі; чи мав суддя чи претендент на цю посаду законні очікування на належний і справедливий розгляд ВРП рекомендації ВККС.

    Якщо під час розгляду рекомендації Комісії будуть виявлені порушення порядку призначення на посаду судді, визначеного законом або який випливає зі змісту закону, то таке рішення ВРП не може визнаватися мотивованим, підставним, законним та правомірним.

  • У справі, що переглядається, Суд встановив обставини, які можна викласти у такій спосіб.
  • 01 вересня 2018 року ОСОБА_1 подала до ВККС заяву про участь у конкурсі на зайняття вакантної посади судді КАС ВС.

    06 березня 2019 року Комісія своїм рішенням від № 461/вс-19 визнала ОСОБА_1 такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя в КАС ВС.

    Цього ж дня рішенням ВККС від № 589/вс-19 внесла ВРП рекомендацію щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді КАС ВС.

    У зв’язку із чим Рада запросила ОСОБА_1 на засідання щодо розгляду питання про внесення подання Президентові України про призначення позивачки на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на 20 березня 2019 року.

    На засіданні ВРП член ВРП ОСОБА_4 оголосила висновок від 14 березня 2019 року щодо можливості призначення ОСОБА_1 на посаду судді КАС ВС.

    Згідно з цим висновком кандидатура позивачки на посаду суддів названого касаційного суду відповідає вимогам статті 127 Конституції України та статтям 38, 69 Закону № 1402-VIII, у зв’язку з чим вона може бути призначений на посаду судді цього суду.

    За результатами обговорення кандидатури ОСОБА_1 ВРП проголосила рішення про відкладення вирішення питання щодо внесення подання Президентові України про призначення позивачки на посаду судді.

    Під час наступного засідання 08 квітня 2019 року член ВРП ОСОБА_4 підтримала свій висновок від 14 березня 2019 року щодо можливості призначення ОСОБА_1 на посаду судді КАС ВС.

    Позивачка брала участь у засіданні, проте запитань до неї у членів ВРП не було, як і пропозицій надати пояснення щодо будь-якої інформації або відомих обставин.

    Після виходу з нарадчої кімнати ВРП оголосила рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення кандидата ОСОБА_1 на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Мотиви ухваленого рішення не оголошувалися.

    16 квітня 2019 року позивачка звернулась до Ради про надання можливості ознайомлення з матеріалами щодо обрання її на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та про видачу копії рішення за результатами розгляду цих матеріалів.

    24 травня 2019 року уповноважена особа ВРП у телефонному режимі розказала ОСОБА_1 про можливість ознайомитися з матеріалами справи та отримати копію Рішення.

  • Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки Суду про незаконність рішення ВРП про відмову внести Президентові України подання про призначення позивачки на посаду судді КАС ВС є слушними, аргументованими і справедливими.
  • Заперечення ВРП не спростовують висновків Суду.

    Ухвалюючи рішення від 08 квітня 2019 року ВРП зазначила, що за результатами розгляду рекомендації Комісії про призначення ОСОБА_1 на посаду судді КАС ВС Рада не встановила порушень ВККС визначеного законом порядку призначення на посаду судді, проте встановила відомості, які не були предметом її розгляду під час зазначеного питання та викликають обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з призначенням на цю посаду.

    Далі ВРП мовить, що на підставі обґрунтованих відомостей, які «були отримані у передбаченому законом порядку», встановила, що ОСОБА_1 як суддя у складі колегії суддів ВАСУ постановою від 01 лютого 2016 року визнала незаконним та скасувала рішення ВРЮ від 03 грудня 2015 року № 922/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області у зв’язку з порушенням присяги». Цю постанову Верховний Суд України постановою від 10 травня 2016 року скасував і направив справу на новий судовий розгляд. За наслідками нового судового розгляду Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 08 квітня 2018 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 до ВРП про визнання незаконним та скасування рішення. Після перегляду цього рішення в апеляційному порядку з 30 серпня 2018 року воно набрало законної сили.

    ВРП також встановила, що ОСОБА_1 як суддя у складі колегії суддів ВАСУ постановою від 02 лютого 2016 року визнала незаконним та скасувала рішення ВРЮ від 05 листопада 2015 року № 810/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Чорнобаївського району Черкаської області ОСОБА_3 з посади за порушення присяги». Верховний Суд України постановою від 22 листопада 2016 року скасував постанову від 02 лютого 2016 року й передавши справу на новий судовий розгляд.

    ВРП із посиланням на мотиви суду вищого рівня, який скасував судові рішення, ухвалені колегіями суддів за участі ОСОБА_1, на підставі власного аналізу та оцінки законності й обґрунтованості цих судових рішень, дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 виявила систематичну несумлінність при відправленні правосуддя, ігнорування норм законодавства, чим дискредитувала судову систему, що кінцево свідчить про порушення основ здійснення правосуддя.

    Суд першої інстанції правильно встановив, що ВРП оскаржене рішення ухвалила непрозоро і непублічно. Попри запрошення ОСОБА_1 двічі на засідання Ради щодо розгляду питання про призначення її на посаду судді, ВРП жодного разу не запропонувала їй дати пояснення щодо відомостей, на які потім послалася як на підставу для відмови внести подання, хоча для мети проведення добору на посаду судді мала бі, навіть, винна (зобов’язана) була з’єднання з’ясувати з кандидатом достовірність і правову природу цих відомостей. ОСОБА_1 як рівний учасник процесу добору суддів на вакантні посади КАС ВС мала закріплене в законі право очікувати, що ВРП діятиме відповідно до принципів добору суддів і не посилатиметься на відомості, які на момент ухвалення свого рішення, не володіла. Принаймні із матеріалів справи видно, що відомостей, покладених в основу відмови внести подання, у матеріалах справи немає.

    Суд виходив із того, що позивачка вправі була сподіватися на розумну можливість представити свою позицію у процесі добору в умовах, що не ставити її в суттєво більш несприятливе становище порівняно до встановленої процедури, надіятися, що зможе превентивно запобігти ймовірному й, з погляду кандидата на посаду суді, невиправданому знеславленню свого імені та гідності висновками державного органу про її недоброчесність чи непрофесійність, а також гадати про позитивний розгляд рекомендації ВККС і, якщо в межах наданих Раді на підставі закону повноважень виявити обставини (відомості) протилежного змісту, чинитиме так само, як і ВККС — забезпечить фактичну змагальність та надасть можливість спростувати відомості, які, як вважає ВРП, дискредитують правосуддя.

    Обставини, що встановив Суд, у своїй сукупності дають підстави визнати рішення ВРП незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням порядку, встановленого законом. Їх достатня для скасування оскаржуваного рішення Ради.

  • Відповідно до частин двадцятої, двадцять першої статті 79 Закону № 1402-VIII у разі відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення, яке може бути оскаржене до Верховного Суду у порядку, встановленому процесуальним законом. Рішення Ради про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано членом ВРП, який брав участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП прийшла до відповідних висновків.
  • За пунктами 2, 3 частини першої, частини другої, частини четвертої статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності дій чи бездіяльності ВРП, ВККС; законності актів ВРП, ВККС. Адміністративні справи, зазначені у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, розглядаються у порядку спрощеного позовної провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п’яти суддів. Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може: 1) визнати акт ВРП, ВККС протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині; 2) визнати дії чи бездіяльність <…> Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, <…> протиправними, зобов’язання зв’язати ВРП, ВККС вчинити певні дії; 3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.

    Положення цих норм у системному зв’язку з положеннями частини дев’ять ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII, частини четвертої статті 37, статті 38 Закону № 1798-VIII (оскарження та скасування рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з підстав, визначених Законом № 1402-VIII) передбачають, що рішення Ради про відмову у внесенні подання Президентові України подання про призначення судді на посаду можуть бути оскаржені у разі, якщо це рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні такого подання або мотивів, з яких ВРП дійшла до відповідних висновків.

    У цьому спорі Суд оминув дослідження наявності та законності підстав для відмови внести подання про призначення на посаду судді й обмежився лише дослідження дотримання процедури розгляду питання про внесення такого подання й обґрунтованості рішення Ради про відмову його внести.

    Відсутність мотивування суду відносно обставин, які викликали сумнів щодо відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики або, які можуть негативно відбитися на суспільній довірі до судової влади у зв’язку з таким призначенням, не робить незаконним це рішення суду і не применшує достовірності та достатності встановлення порушень, на підставі яких Суд ухвалив своє рішення.

    Велика Палата Верховного Суду зазначає, що ВРП відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, вправі засумніватися у відповідності судді чи кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можливе внесення подання про призначення на посаду судді.

    Велика Палата не ставити під сумнів і право ВРП посилатися на підстави, на які Рада покликалася, коли відмовила внести подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді КАС ВС.

    Проте нормативне визначення підстав оскарження рішення ВРП щодо кандидата на посаду судді і, зокрема, через те, що рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП прийшла до відповідних висновків, не означає, що підстави відмови внести подання на посаду судді повинні бути формальними, номінальними чи декларативними тощо. Їх треба розуміти так, що вони міститимуть у собі змістовну, якісну інформацію про особу судді чи претендента на цю посаду, про її життєдіяльність, морально-етичну поведінку, репутацію тощо.



    Джерело статті: “http://povin.com.ua/268652-18-01.html”